Українська мова дуже різна. У школі я вивчала літературну, вдома з татом говорила суржиком, з мамою - російською. Студенткою підсіла читати Покальчука та Дереша, відкривши для себе західну говірку. А потім побувала у Львові...Думаю, ви самі могли б мені багато розказати про Львів)
Українська для мене відкрилася з нової сторони вкотре - з рок-н-рольними веселощами братів Гадюкіних. Енергія та драйв їх пісень мене назавжди закохали в себе, а потім мені доводилося шукати тлумачних словничків, щоб зрозуміти зміст деяких текстів. Фіра, пляц, вуйко - нові слова, такі смішні напочатку, стали цілком зрозумілими і навіть інколи вживаними.
Та якщо західна українська досить відома тим, хто нею цікавиться, то полтавська мова досі масово не була представлена. Говірка, якою спілкувалися студенти в гуртожитку, яка проста і зрозуміла тим. хто тут народився і живе, може бути цікава і нова іншій частині України. І ось, стьоб і концентрація полтавської української - для всіх, хто розуміє самоіронію. Можливо, Америку для вас я не відкрию, але давно хотіла написати про цей гурт - "Сен-Тропе". Цікаво, а вам сподобається?
