Маленький кухар, який дуже любив солодке

Останнім часом намагаюся їсти менше солодощів) Осінь та її сірі дні трошки засмучують, правда? Помітила, що зараз особливо тяжко відмовлятись від шоколаду. Але намагаюся контролювати свої пристрасті. Мабуть, це виливається у творчість)

Полтавська гвара

Українська мова дуже різна. У школі я вивчала літературну, вдома з татом говорила суржиком, з мамою - російською. Студенткою підсіла читати Покальчука та Дереша, відкривши для себе західну говірку. А потім побувала у Львові...Думаю, ви самі могли б мені багато розказати про Львів) 

Українська для мене відкрилася з нової сторони вкотре - з рок-н-рольними веселощами братів Гадюкіних. Енергія та драйв їх пісень мене назавжди закохали в себе, а потім мені доводилося шукати тлумачних словничків, щоб зрозуміти зміст деяких текстів. Фіра, пляц, вуйко - нові слова, такі смішні напочатку, стали цілком зрозумілими і навіть інколи вживаними. 

Та якщо західна українська досить відома тим, хто нею цікавиться, то полтавська мова досі масово не була представлена. Говірка, якою спілкувалися студенти в гуртожитку, яка проста і зрозуміла тим. хто тут народився і живе, може бути цікава і нова іншій частині України. І ось, стьоб і концентрація полтавської української - для всіх, хто розуміє самоіронію. Можливо, Америку для вас я не відкрию, але давно хотіла написати про цей гурт - "Сен-Тропе". Цікаво, а вам сподобається?

Даруємо радість. Подарунок для мене.

Завдяки чудовому проекту Віки "Даруємо радість" ця осінь для мене стала трошки теплішою) Мрії збуваються, в цьому я переконувалася неодноразово, але подаруночок, який я отримала від Інни мене насправді вразив. В'язані з бісеру прикраси, а окремо - жгути - моя любов! Дуже елегантна, витончена прикраса, яку можна носити і з вишиванкою, і зі звичайною футболкою. Колись у мене була нагода розібратися в принципі плетення, але за браком якісних матеріалів так і не почала робити своє. Але вірю, знайду час і обов'язково спробую! А поки що, порадуйтесь за мене і разом зі мною.