Косметичка на фермуарі "Листопад"

Цього літа літо десь загубилося, чи не так? У вас так само дощі? Не маю нічого проти прохолоди і багато-води-з-неба, якщо в мене не відпустка) Особливо тому, що в'язати в таку погоду дуууже приємно)

Ця гарнюня меланжева ниточка у мене асоціюється виключно з осіннім настроєм. Правда ж, вона має листопадові кольори?

Все просто - невеличкий кошельочок на фермуарі, який можна використовувати для всяких забаганок. Хочеш - помаду в нього заховай, хочеш - грошики)

 Люблю такі маленькі речі. В кошельочок вільно вміщується маленьке дзеркальце і помада - найнеобхідніші речі для дівчини. А можна туди покласти дріб'язок, щоб не дзвенів ко кишеньках)
Сонячного настрою Вам, незважаючи на погоду!

Ведмежатко в стилі "тільда"

Я лишень на хвилиночку, з ведмедиком) 

Іграшка-примітивчик, що зв'язалася дуже просто і швидко із залишків невідомої плюшевої ниточки.

Зайченятко сірі вушка

В'язати я не перестаю, а ось писати - з цим складніше) Адже коли багато роботи і планів, то знайти час на їх виконання - складно, а запостити результати - ще складніше)

Джгут до вишиванки "Баранці"

В'язання джгутів затягує. Перебирати бісер можна годинами, роздивлятися схеми - ще довше. Стільки краси існує на світі, яку хочеться втілити і собі) Тож, після першого "Червоно-чорного" (на 6 бісерин) взялася до джгутика під умовною назвою "Баранці". Цей трошки ширший, вже на 7 бісерин в рядочку. А ще - дуже "вишиванистий")) Узор нагадує і морські хвилі, і рослинки, що плетуться ближче до сонечка...

Джгут "Червоно-чорний"

В'язати бісером я мріяла давно. Навіть, робила спроби поганеньким китайським. Виходило, звичайно, так собі, але ж всі ми знаємо, як багато важить підібрати якісні матеріали для рукоділля. Але на покупку все ж не наважувалась, це ж темний ліс для мене - як обирати бісер, яка потрібна фурнітура, нитка...

Аж ось, я познайомилася з Інною) Отримавши від неї чудового бісерного джгута, я довго милувалася його красою. А найголовніше - разом з джгутом я отримала поштовх до самостійних перших кроків у бісерному гачкуванні) Тож, довго розхитуючись, нарешті закінчила.

Великодній обмін. Мої подаруночки :)

У пошуках гарного настрою натрапила на проект Юлі "Великодній привіт". Дуже люблю робити подаруночки, ну і отримувати, звісно) Хто ж іще так високо оцінить рукодільні дрібнички, як не подружки-золоті-ручки?)) Тож, завдяки Юлі, я познайомилася з двома чудовими дівчатками. 

Знайомтесь, Валерія. Мені дуже сподобались її валяні звірятка. Такі вони теплі, домашні, живі! А тепер у Валеріїї житиме і моє Курчатко)

Від Оленочки мені прийшов неймовірний святковий подарунок! Ви лишень гляньте, які багацтва!

Набір гарної господині для доброї пасочки. До речі, в цьому році я вперше самостійно пекла! Вийшло просто чудово! І подаруночки в нагоді стали.

В подаруночку були:

Курчатко

Курчатка - це один з наших символів Великодня. Це вам не якісь там кролики. Чому кролики, до речі?) Тому, заманулося мені зв'язати курча - і щоб воно було яскраве, жовто-гаряче. Наче вийшло) Принаймні, мені подобається.

Сердешний котик

Цього котика я зв'язала задовго до дня всіх закоханих. Мабуть, таким чином матеріалізувалася моя нереалізована любов до котів ))

Нечаянно

ИГОРЬ ИРТЕНЬЕВ. “КАК МЫ БУДЕМ ЖИТЬ ПОСЛЕ ТОГО, ЧТО НАТВОРИЛИ В УКРАИНЕ?”

Мы, украинцы, инши, – как-то сказал мне украинский друг. – Неужели не видишь?

З наступаючим!

З наступаючим Новим Роком! Сподіваюсь, він буде кращій за попередній. Здоров'я вам і вашим близьким, миру в країні!

Тримайтеся!

Серветка гачком "Зимові квіти"

Поки в блогах активно підводяться підсумки творчого 2014, я хвалю себе за те, що майже закінчила всі свої проекти.

В'язати великі вироби не дуже люблю - терплячою мене не назвеш. Ця серветка досить довго чекала свого народження) Нарешті! Та-дааам...

Підставка під чашечку "Овечка"

Новий рік уже дуже скоро! Вже починаю трохи панікувати і готувати подаруночки) Цього разу, зв'язала пухнасту підставку під чашку. Звичайно, в барашковій темі)

 А як ви готуєтесь до свят?І чи готуєтесь взагалі?)

Овечка! Косметичка!

Новорічний настрій нарешті дійшов і до мене. Може тому, що у нас випав сніг, може тому, що кожного ранку за чашкою кави я спостерігаю, як зникає ріка під товщею льоду, а може і просто - від моєї великої любові до овечок) Все-таки, я думаю, саме їм присвячується наступний рік)

Отож, з'явилася така косметичка)

Маленький кухар, який дуже любив солодке

Останнім часом намагаюся їсти менше солодощів) Осінь та її сірі дні трошки засмучують, правда? Помітила, що зараз особливо тяжко відмовлятись від шоколаду. Але намагаюся контролювати свої пристрасті. Мабуть, це виливається у творчість)

Полтавська гвара

Українська мова дуже різна. У школі я вивчала літературну, вдома з татом говорила суржиком, з мамою - російською. Студенткою підсіла читати Покальчука та Дереша, відкривши для себе західну говірку. А потім побувала у Львові...Думаю, ви самі могли б мені багато розказати про Львів) 

Українська для мене відкрилася з нової сторони вкотре - з рок-н-рольними веселощами братів Гадюкіних. Енергія та драйв їх пісень мене назавжди закохали в себе, а потім мені доводилося шукати тлумачних словничків, щоб зрозуміти зміст деяких текстів. Фіра, пляц, вуйко - нові слова, такі смішні напочатку, стали цілком зрозумілими і навіть інколи вживаними. 

Та якщо західна українська досить відома тим, хто нею цікавиться, то полтавська мова досі масово не була представлена. Говірка, якою спілкувалися студенти в гуртожитку, яка проста і зрозуміла тим. хто тут народився і живе, може бути цікава і нова іншій частині України. І ось, стьоб і концентрація полтавської української - для всіх, хто розуміє самоіронію. Можливо, Америку для вас я не відкрию, але давно хотіла написати про цей гурт - "Сен-Тропе". Цікаво, а вам сподобається?