В'язання джгутів затягує. Перебирати бісер можна годинами, роздивлятися схеми - ще довше. Стільки краси існує на світі, яку хочеться втілити і собі) Тож, після першого "Червоно-чорного" (на 6 бісерин) взялася до джгутика під умовною назвою "Баранці". Цей трошки ширший, вже на 7 бісерин в рядочку. А ще - дуже "вишиванистий")) Узор нагадує і морські хвилі, і рослинки, що плетуться ближче до сонечка...
В'язати бісером я мріяла давно. Навіть, робила спроби поганеньким китайським. Виходило, звичайно, так собі, але ж всі ми знаємо, як багато важить підібрати якісні матеріали для рукоділля. Але на покупку все ж не наважувалась, це ж темний ліс для мене - як обирати бісер, яка потрібна фурнітура, нитка...
Аж ось, я познайомилася з Інною) Отримавши від неї чудового бісерного джгута, я довго милувалася його красою. А найголовніше - разом з джгутом я отримала поштовх до самостійних перших кроків у бісерному гачкуванні) Тож, довго розхитуючись, нарешті закінчила.
У пошуках гарного настрою натрапила на проект Юлі "Великодній привіт". Дуже люблю робити подаруночки, ну і отримувати, звісно) Хто ж іще так високо оцінить рукодільні дрібнички, як не подружки-золоті-ручки?)) Тож, завдяки Юлі, я познайомилася з двома чудовими дівчатками.
Знайомтесь, Валерія. Мені дуже сподобались її валяні звірятка. Такі вони теплі, домашні, живі! А тепер у Валеріїї житиме і моє Курчатко)
Від Оленочки мені прийшов неймовірний святковий подарунок! Ви лишень гляньте, які багацтва!
Набір гарної господині для доброї пасочки. До речі, в цьому році я вперше самостійно пекла! Вийшло просто чудово! І подаруночки в нагоді стали.
Курчатка - це один з наших символів Великодня. Це вам не якісь там кролики. Чому кролики, до речі?) Тому, заманулося мені зв'язати курча - і щоб воно було яскраве, жовто-гаряче. Наче вийшло) Принаймні, мені подобається.
Новий рік уже дуже скоро! Вже починаю трохи панікувати і готувати подаруночки) Цього разу, зв'язала пухнасту підставку під чашку. Звичайно, в барашковій темі)
А як ви готуєтесь до свят?І чи готуєтесь взагалі?)
Новорічний настрій нарешті дійшов і до мене. Може тому, що у нас випав сніг, може тому, що кожного ранку за чашкою кави я спостерігаю, як зникає ріка під товщею льоду, а може і просто - від моєї великої любові до овечок) Все-таки, я думаю, саме їм присвячується наступний рік)
Останнім часом намагаюся їсти менше солодощів) Осінь та її сірі дні трошки засмучують, правда? Помітила, що зараз особливо тяжко відмовлятись від шоколаду. Але намагаюся контролювати свої пристрасті. Мабуть, це виливається у творчість)
Українська мова дуже різна. У школі я вивчала літературну, вдома з татом говорила суржиком, з мамою - російською. Студенткою підсіла читати Покальчука та Дереша, відкривши для себе західну говірку. А потім побувала у Львові...Думаю, ви самі могли б мені багато розказати про Львів)
Українська для мене відкрилася з нової сторони вкотре - з рок-н-рольними веселощами братів Гадюкіних. Енергія та драйв їх пісень мене назавжди закохали в себе, а потім мені доводилося шукати тлумачних словничків, щоб зрозуміти зміст деяких текстів. Фіра, пляц, вуйко - нові слова, такі смішні напочатку, стали цілком зрозумілими і навіть інколи вживаними.
Та якщо західна українська досить відома тим, хто нею цікавиться, то полтавська мова досі масово не була представлена. Говірка, якою спілкувалися студенти в гуртожитку, яка проста і зрозуміла тим. хто тут народився і живе, може бути цікава і нова іншій частині України. І ось, стьоб і концентрація полтавської української - для всіх, хто розуміє самоіронію. Можливо, Америку для вас я не відкрию, але давно хотіла написати про цей гурт - "Сен-Тропе". Цікаво, а вам сподобається?
Завдяки чудовому проекту Віки "Даруємо радість" ця осінь для мене стала трошки теплішою) Мрії збуваються, в цьому я переконувалася неодноразово, але подаруночок, який я отримала від Інни мене насправді вразив. В'язані з бісеру прикраси, а окремо - жгути - моя любов! Дуже елегантна, витончена прикраса, яку можна носити і з вишиванкою, і зі звичайною футболкою. Колись у мене була нагода розібратися в принципі плетення, але за браком якісних матеріалів так і не почала робити своє. Але вірю, знайду час і обов'язково спробую! А поки що, порадуйтесь за мене і разом зі мною.
Нещодавно мені пощастило здійснити бажання однієї дуже гарної людини. Знаєте, бувають такі дорослі, що майже як діти - безпосередні, відкриті і щірі? Сподіваюсь, у вашому оточенні вони також трапляються) Поряд з такими енерджайзерами і сам стаєш оптимістичнішим. Нам зараз трохи багато оптимізму не завадить.
Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится черн_о_,
и герб
звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
на турбины течь.
И Днипр_о_
по проволокам-усам
электричеством
течет по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!
-----
Мы знаем,
курит ли,
пьет ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Дугласа
галстух краплен...
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ -
тем, кто рядом,
почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов -
Бульбы
и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут -
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмет и расскажет
пару курьезов -
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах -
лексиконах алых,
эта мова
величава и проста:
"Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише
слова
поистасканного
"Слышишь"?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, -
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово "чуешь".
-----
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.
